У статті здійснено культурно-антропологічний аналіз м. Жмеринки як локального соціокультурного простору. Актуальність дослідження зумовлена недостатньою розробленістю проблематики малих міст у вітчизняній культурній антропології та етнології, попри те, що значна частина населення України проживає саме в таких поселеннях. Вибір міста зумовлений присутністю образу Жмеринки як типового провінційного міста в українському культурно-інформаційному просторі. Мета статті – виявлення трансформацій у стратегіях життєзабезпечення, культурних практиках та формах локальної ідентичності мешканців Жмеринки в умовах сучасних суспільних викликів. Методологічною основою дослідження є міждисциплінарний підхід, що поєднує інструментарій культурної антропології, етнології та урбаністичних студій. Використано методи польової етнографії (включене спостереження, напівструктуровані інтерв’ю), аналіз усних наративів, візуальних і матеріальних джерел, локальних краєзнавчих матеріалів. У розвідці розглянуто особливості символічного простору міста, зокрема процеси декомунізації, локальні практики меморіалізації, міські легенди та міфологізація залізниці як ключового елемента міської ідентичності. Окрему увагу приділено поліетнічному складу населення Жмеринки, трансформаціям релігійного життя та збереженню елементів нематеріальної культурної спадщини. Проаналізовано роль міграцій у формуванні нових соціальних зв’язків, економічних стратегій та моделей повсякденності. Простежено зміни, що відбулися в житті містян в умовах повномасштабної війни. Наукова новизна дослідження полягає у введенні в науковий обіг сучасних етнографічних матеріалів про Жмеринку як приклад малого міста з виразною історичною пам’яттю та багатокультурною спадщиною. Зроблено висновок, що мале місто постає не як периферійний простір, а як динамічний соціокультурний організм, у якому поєднуються традиційні практики, глобальні впливи та локальні способи адаптації до сучасних викликів.