У вітчизняній академічній психології все ще бракує інтегративних досліджень, які б осмислювали та узагальнювали наслідки досвіду радянського історичного періоду для самовідчуття та світосприйняття українців. Наявні праці, які розглядають окремі його аспекти: психологічні підсумки для української ментальності Голодомору, вплив тоталітарного державного устрою і репресій на формування особистості і на масову культуру, сприйняття себе і світу пересічними радянськими українцями. Відсутні психологічні розвідки, присвячені морально складному і неоднозначному питанню очорнень, доносів і неправдивих свідчень. Враховуючи довкіллєннєвий (політичний і соціальний) контексти часів Третього Рейху та Штазі, у реалізації таких ганебних психосоціальних практик неможливо чітко розмежувати «жертву» та «агресора». Доведено, що психологічний зміст обмовлянь на особистісному рівні супроводжується почуттями сорому, страху, життям під тиском приречення і в постійних підозрах, а також невизначеністю, невпевненістю, залежністю і відсутністю персонально приватного простору. Показово, що, навіть маючи доступ до архівів, громадяни часто відмовляються від їх перегляду з опасінь, що свідомісно не впораються з тим, про що дізнаються. Аргументовано, що поширене використання сучасними терористичними угрупуваннями досвіду особистого опорочування є засобом реалізації та укріплення кланових групових норм, перевірки на відданість та боротьби з опонентами. Авторське емпіричне дослідження показало, що психологічні сенс та наслідки донесень і стукацтва базуються на якісній дослідницькій стратегії і мають на меті створення обґрунтованої теоретичної концепції стосовно внутрішніх переживань, уявлення про себе і світ тих людей, хто доносив. Респондентами були історики, які компетентно займаються даною темою, та сучасники радянської епохи, котрі особисто постраждали від доносів. Було цілком очікувано, що нам не вдалось задіяти як респондентів осіб, які б відкрито визнавали, що самі доносили на інших співгромадян. Воднораз гіпотетично підтверджена ідея, що доноси є прихованою, «темною» стороною функціонування етнонаціональної спільноти, котру можна рефлексивно осягнути, досліджуючи «відбитки» паплюження та ославлення у самосприйнятті і світосприйнятті тих осіб, які пережили їх психотравмувальну дію.