Реальність функціонування в державі для громадянина часто є травмівною, що спричиняє недовіру до неї, деформує його громадянську ідентичність та зумовлює переважання маніпулятивно-ігрової взаємодії, яка створює ілюзію здолання повсякденних життєвих проблем. Така взаємодія становить окремий різновидом нездорових відносин між особою та державою, що існує поряд зі здоровими стосунками, але за певних умов може поширюватися в суспільному просторі. Якщо здорові відносини передбачають раціональний прозорий обмін (скажімо, громадянин платить податки, а держава захищає його), то нездорові – імітують наявність такого обміну (громадянин ухиляється від сплати податків, а держава лише вдає захист його інтересів, насправді опікуючись лише окремою вузькою групою людей). Маніпуляційно-ігрова взаємодія ґрунтується здебільшого на суб’єкт-об’єктній парадигмі відносин між громадянином та державою, яка полягає у тому, що ініціатор гри вбачає у собі суб’єкта, а в іншій стороні відносин – об’єкта. При цьому гра, будучи одиницею вказаної взаємодії, може бути як симетричною («дзеркально» відображати гру партнера, до прикладу, ігри, спрямовані на збагачення за рахунок іншої сторони, що спостерігаються як зі сторони громадянина, так і держави), так і несиметричною (присутні тільки в одного партнера взаємодії). Симетричні ігри втілюють у собі подібність прагнень, очікувань та моральних стандартів громадянина і держави, тоді як несиметричні – різнорідність мотивів, прагнень і стандартів, а також ґрунтуються на різних парадигмах відносин. У чинному дослідженні описані та проаналізовані дві симетричних гри («Паразит» і «Ти мені винен»), ініціатором котрих є громадянин у першому випадку і держава – в другому і які демонструють подібні приховані мотиви, плановані виграші, спільність суб’єктно-об’єктної парадигматики, та одна несиметрична гра («Боротьба з корупцією»), яка містить специфічну внутрішньо суперечливу мотивацію зі сторони держави як інституційної соціальної організації. Доведено, що ці базові інваріанти маніпулятивно-ігрової взаємодії дають змогу глибше усвідомити її варіативну архітектоніку, як результат, віднайти можливості «виходу з гри» як для громадянина, так і для держави.