Читачам журналу «Психологія і суспільство» пропонуються памфлети-сповіді двох достойників нетлінного українства – Івана Багряного (справжнє ім’я Лозов’яга Іван Павлович, 1906 – 1963) і професора Сергія Болтівця (нар. 1956 р.), які в історичному вимірі часу хоча й відрізняє дистанція майже у 80 років, проте суголосно і джерельно чисто правдоточать істинним баченням хижацької природи більшовизму, що в сучасних реаліях глобалізованого світу постав в оновленій формі тотального, вкрай людиноненависницького, російського нацизму. Сутнісно мовиться про один і той же, незмінний упродовж століть, московитський / російський фашизм нелюдського походження і панімперського змісту. Крім того, легко переконатися, що обох велетів нестримної української думки поєднує вишукана до фактів і деталей щирість у висвітленні донині замовчуваної, або принаймні прикрашеної світними фарбами, піднятої проблемної теми. Та й їхній життєвий шлях, з роками будення все більше набуваючи атрибутивних ознак творчого поступу, у вчинково-подієвому розгортанні становить канонічний витвір історичної психології, що охоплює два несумісних полюси ковітальної буттєвості: з одного боку, неспростовні свідчення анатомії найганебнішого дна людської деструктивності у виконанні московитським / російським режимом – побудова великої тюрми народів, спочатку Російської імперії, потім СРСР, з іншого – сяючі акмеологічні вершини людського духу у сповненні українською нацією протягом тисячоліть своєї ментальної самобутності, моноетнічної ідентичності, психокультурної незламності. Тому була, є і буде на часі потреба все більш правдиво і повно відновлювати історичну пам’ять і самоповагу українців, що й уможливить і нашу світоглядну згуртованість, і доленосні соборні вчинки, і наші життєві перемоги.