У статті проаналізовано зумовлення потреби розвитку та утвердження відповідальності особистості, що є неодмінною умовою становлення нашої країни; це пов’язано з тим, що від неї залежить як благополуччя окремої сім’ї, групи, так і держави в цілому. З’ясовано, що відповідальність як властивість-риса характеру особистості виявляється у всіх сферах людського буття. Обґрунтовано, що категорія «відповідальність» у соціогуманітарній науці висвітлюється як у взаємозв’язку із змістом поняття «особистість», так і у взаємоспричиненні з когнітивними станами людини, її поведінкою, діяльністю, вчинками, обов’язком перед іншими тощо. Досліджено, що у різних наукових сферах давньогрецькі мислителі (Аристотель, Демокріт, Кант, Платон, Сократ) пояснювали зобов’язальність як свободу вибору, волі та засобів існування, як спосіб реалізації особою життєвої ролі чи статусу. Окрім того, вона часто-густо розглядалася як форма активності людини чи групи осіб у процесі соціальної взаємодії, що передбачає дотримання кожним і всіма разом суб’єктної зобов’язальності перед загалом (командою, колективом, спільністю, людством) і головне персональної відвічальності особи перед собою за сказане, виконане, сподіяне, вчинене. Вперше запропоновано авторське висвітлення ретроспективних та перспективних поглядів-уявлень щодо розуміння онтофеноменальної дійсності відповідальності у філософському та психологічному пізнанні у межах співвідношення «людина – суспільство – світ», засадничих постулатах соціально-когнітивного напряму в психології, основоположеннях гуманістичної психології, теоретичних підходах до вивчення відповідальності людини як активного суб’єкта життєдіяльності та життєвого шляху, світоглядних засадах до розуміння відвічальності як соціального явища та прояву моральної зрілості особистості, контекстах професійного становлення, ідеях принципу відповідальності у форматі «людина – техніка – технологічна цивілізація». Описано значення і роль різноаспектного діапазону дії-оприявнення феномену відповідальності у ковітальному повсякденні особистості, що постає, з одного боку, як соціальний фактор і внутрішній чинник її становлення, з іншого – як показник її соціокультурної зрілості. Висвітлено полярні стратегії розвитку відповідальності як властивості-риси людини як особистості. Уперше створено методологічну модель діалектичного взаємодоповнення поняттєво-категорійного взаємозв’язку теоретичних конструктів відповідальної особистості та особистісної відповідальності. Проаналізовано авторський перехід від особистої зобов’язальності до особистісної відвічальності та до відповідальної особистості. Розмежовано види відповідальності особистості (юридична, економічна, громадянська, політична, екологічна, психологічна, професійна, морально-етична), що у проєкції на суспільну дійсність є різновидами соціальної відвічальності. Аргументовано внутрішню та зовнішню структури відповідальності, а також доведено, що перша переважно взаємопов’язана із особистісною відповідальністю, а друга – із відповідальною особистістю; обґрунтовано, що відповідальність у сучасній науці використовується як, по-перше, концепт, по-друге, міждисциплінарне поняття, по-третє, категорія соціогуманітарної науки і, по-четверте, як світоглядна універсалія. Запропоновано авторську формулу вчинково-канонічних етапів становлення відповідальної особистості.