Розглянуто традиційний метод Монте-Карло, який завдяки своїй здатності статистично відтворювати транспорт фотонів, є визнаним «золотим стандартом» для моделювання поширення інтенсивності світла. Однак, для повної характеристики взаємодії світла з біологічними тканинами, особливо під час дослідження анізотропних структур, необхідний аналіз зміни стану поляризації, що описується Мюллер-матричним формалізмом. В роботі обґрунтовано переваги модельного підходу, що базується на двокомпонентній репрезентації біологічної тканини як сукупності аморфної та кристалічної складових, який інтегрується з Мюллер-матричним аналізом. Ключовим аспектом, що підвищує інформативність моделювання, є обов'язкове врахування спектральної залежності оптичних властивостей компонентів тканини, зумовленої унікальними спектрами поглинання та розсіяння ключових хромофорів (гемоглобін, вода, меланін, ліпіди) та структурних елементів.