Доктрина верховенства залишається одним із принципів права Європейського Союзу (ЄС, Євросоюз). За 50 років після того, як Суд справедливості ЄС (Суд ЄС) визнав його у відомій справі Costa v ENEL, воно залишається значною мірою некодифікованим і таким, що походить із судової практики. І все ж суди Євросоюзу дотримуються його, хоча це означає, що законодавство ЄС є вищим за національні закони. Ця стаття стверджує, що Суд ЄС виграв азартну гру з легітимністю. Без чіткої правової основи для верховенства у первинних установчих договорах європейських співтовариств, держави-члени могли б просто стверджувати, що Суд ЄС діяв ultra vires і, як наслідок, вони не приймуть такої далекосяжної судової практики. І все-таки влада суду значною мірою виграла. Отже, ця гра з легітимністю Суду ЄС окупилася. Водночас, як іноді застосування доктрини верховенства було викликом у національних конституціях, це загальноприйнята фундаментальна докт рина права ЄС. Крім того, це має велике практичне значення, оскільки, згідно з рішенням Simmenthal, всі національні суди, коли стикаються із національним законодавством, яке порушує безпосередньо чинне законодавство ЄС, мають обов’язок відкласти національні правила і вирішити справу на основі права Євросоюзу. Для аутсайдера може виявитися досить важко орієнтуватися в “мандрах” практики Суду ЄС. У кращому випадку вона виглядає нерівною. Це, однак, є прямим результатом того, як розроблена система співпраці між національними судами та Судом ЄС. Як обґрунтовуються випадки, проаналізовані в цій статті, процедура попереднього розгляду була головною для розвитку цієї доктрини.