Досліджується участь сенаторів Руського, Подільського та Белзького воєводств у Люблінському сеймі 1569 р., котрий увійшов в історію укладанням унії між Польським королівством та Великим князівством Литовським. Чи не в кожному дослідженні про період інкорпорації Волині, Київщини і Брацлавщини унія представлялася як основне досягнення сейму, що призвела до об’єднання українських земель у межах Польського королівства. Цей факт став основним у представленні результатів сейму 1569 р. в українській історіографії. На сьогодні відсутні дослідження, в яких було б висвітлено позицію сенаторів та послів із руських воєводств Корони. На момент укладання унії ці воєводства мали понад столітню практику участі в коронних з’їздах і сеймах. Показано, хто міг представляти їх у сенаті. Сенаторами були духовні ієрархи (львівський архієпископ, перемишльський, холмський, кам’янецький єпископи) та світські достойники (руський, подільський, белзький воєводи, львівський, кам’янецький, белзький, перемишльський, галицький, холмський, сяноцький, любачівський каштеляни). Не всі вони, з об’єктивних причин, змогли потрапити на сейм. Сенатори, що прибули до Любліна, не вирізнялися активністю, як це видно з двох сеймових щоденників. Важливою була нарада руських послів 8 лютого 1569 р., учасники якої підтримали унію та інкорпорацію Волині, Київщини і Брацлавщини на умовах короля. Висловлювання їх на сеймі відображали прокоронну та прокоролівську позицію заможної урядницької шляхти руських воєводств, але з урахуванням реґіональних особливостей.