Європейський парламентаризм слід розуміти як механізми взаємодії національного парламентаризму з міждержавними механізмами народного представництва, які представлені на європейському континенті створенням Міжпарламентської Асамблеї Ради Європи та Європейського Парламенту (Європарламент) у рамках Європейського Союзу (ЄС). У діяльності цих органів уособлюються національні конституційні принципи держави, принципи дотримання демократії, верховенства права та захисту прав людини на міжнародному рівні. Встановлено, що парламенти більшості європейських держав вдаються до постійної взаємодії, яка згодом зумовлює створення потужних міжнародних організацій. Міжпарламентські органи є унікальними форумами міжнародної співпраці й саме вони являють собою сучасний європейський парламентаризм. Для порівняння європейських міждержавних моделей парламентів були виділені головні критерії, якими є основні характеристики парламентів, зокрема: організація та структура парламентів; зако нодавчі функції парламенту; фінансові повноваження парламенту; механізми парламентського контролю; повноваження парламенту в зовнішній політиці. Доведено, що однопалатні національні парламенти, які є традиційними для багатьох європейських країн, стали основною моделлю для міждержавних парламентів. За своєю суттю структура міжнародних парламентських установ та організація запозичені з класичного національного парламенту. Натомість за іншими критеріями можна спостерігати значну відмінність від національних парламентів. Мета статті – визначення парадигми сучасного розвитку та еволюції європейського парламентаризму.