Стаття звертає увагу на відмову Конституційного Суду України (КСУ) від перевірки конституційності законодавчих прогалин. Ця практика КСУ є сталою та вже має перші негативні наслідки для захисту прав конкретних людей: їм було відмовлено у розгляді їхніх конституційних скарг. Водночас переважна більшість європейських країн здійснює конституційний контроль законодавчої неврегулюваності. Цим самим забезпечується проактивна роль органів конституційної юрисдикції у захисті прав людини з практичної точки зору, в умовах бездіяльності парламенту для захисту цих прав. З огляду на таку ситуацію, стаття має на меті підкреслити негативні практичні наслідки відмови КСУ від перевірки на конституційність законодавчих прогалин. Вона намагається продемонструвати, яким чином відповідні іноземні практики можуть бути рецепійовані Україною. Таким чином, пропонуються шляхи розвитку вітчизняної конституційної доктрини у напрямі більш прогресивних іноземних підходів. Для досягнення мети статті автор здійснює аналіз таких практик. Він де монструє, як вони можуть бути впроваджені в діяльність КСУ, навіть без внесення додаткових змін до національного законодавства. Вже найближчим часом ці пропозиції можуть стати у пригоді для вирішення низки конституційних скарг, пов’язаних із ситуаціями “правового вакууму”. Аналіз свідчить, що у Європі меншістю є конституційні суди, які не переглядають законодавчі прогалини на предмет конституційності. При цьому частина з них, на відміну від України, не робить це через відсутність концепції законодавчої прогалини у їхній національній доктрині. Конституційні суди, які свідомо відмовляються перевіряти прогалини на конституційність, є винятками. До того ж, на відміну від судів, які здійснюють таку перевірку, вони не вирізняються кращими традиціями конституціоналізму. Перевірка прогалин на конституційність цілком може бути впроваджена у практику КСУ. Для цього є низка способів, як-то визнання норм із прогалинами неконсти туційними тільки “в частині, що не закріплює”, тоді як основна частина норми продовжує функціонувати. Однак таке впровадження потребує сміливості, достатньої для зміни консервативної позиції КСУ. Хоча стверджувати про наявність такої сміливості ще зарано, ця стаття може бути використана для розширення існуючих підходів до тлумачення повноважень КСУ у процесі вирішення справ, пов’язаних із такими причинами порушень прав людини, як законодавчі прогалини.