Актуальність теми статті пов'язана з процесом проведення конституційної реформи, яка відбувається на тлі кризи, що охопила політичну, економічну, соціальну сфери в Україні. У вирішенні цього завдання може суттєво допомогти історичний досвід конституціоналізму, накопичений у різні історичні часи, а особливо у період відновлення Української незалежної держави 1917–1921 рр. Метою статті є компаративний аналіз за допомогою системи кількісних показників проектів конституції, що їх запропонували відомі українські правники, доктори права Кость Левицький і Станіслав Дністрянський. Досліджено причини прийняття цих проектів, до числа яких відносилися вирішення завдання з підготовки акта найвищої юридичної сили, який мав забезпечити легітимне відновлення та функціонування демократичної і незалежної української держави. Обидва проекти ґрунтувалися на демократичних засадах, які включають право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до приватного та сімейного життя, свободу думки, совісті, релігії, свободу вираження поглядів, свободу зібрань та об’єднань. Показано, що проект С. Дністрянського мав у 2,3 рази більший обсяг матеріалу, кількість пунктів порівняно з проектом К. Левицького. Статистичні розрахунки засвідчили значну нерівномірність розподілення матеріалу всередині проектів та його зосередження у початковій частині актів. Спільними рисами змістовних характеристик проектів була наявність інституту президентства, закріплення за парламентом значного обсягу повноважень та можливість приєднання до Західноукраїнської Народної Республіки інших регіонів України. Розгляд інститутів цих проектів показує, що в проекті К. Левицького основна кількість матеріалу припадала на інститут президентства, а у С. Дністрянського - на інститут парламентаризму. Проект С. Дністрянського передбачав створення Державного Судового Трибуналу, який складається із шести членів та шести суддів або юристів, які призначаються згідно з пропозицією Голови Державної Юстиції чи Президента Республіки, а в проекті К. Левицького був відсутній вищий суд та інститут місцевого самоврядування. Проект С. Дністрянського, на відміну від запропонованого акта К. Левицького, передбачав широку участь громадян у здійсненні правосуддя, що забезпечувалося участю народних засідателів, присяжних і мирових суддів. Проведення цього дослідження дало змогу визначити правовий досвід стосовно закріплення в новому проекті Конституції України положення про збереження селянами своїх паїв, використання української мови як офіційної та державної підтримки її збереження і розвитку, а також передачу більш значного обсягу повноважень органам місцевої влади.