Розглядаються основні статистичні дані про кількість українців в особливих таборах упродовж 1950–1954 рр., які свідчать про те, що в’язні української національності становили майже половину табірного континґенту. Вони від- різнялися від інших ув’язнених своєю згуртованістю, безкомпромісною анти- радянською позицією, наявністю безпосереднього досвіду участі в бойових діях. Саме це зумовлювало численні акції непокори, що відбувалися в особливих та- борах ҐУЛАҐ МВС СРСР: волинки, страйки, утечі, організація фізичного й морального терору стосовно окремих категорій в’язнів, голодування, збройні виступи проти табірної адміністрації. Серед організаторів цих акцій часто були колишні члени ОУН, учасники антирадянського повстанського руху у За- хідній Україні. Безпосереднім наслідком таких подій стала серія повстань в особливих таборах у 1953–1954 рр. і крах системи ҐУЛАҐ.