Аналізуються основні етапи й закономірності боротьби депортованого на- роду за повернення на історичну Батьківщину. Вона стала можливою після опублікування указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 р. «Про зняття обмежень по спецпоселенню з кримських татар, балкарців, турків – громадян СРСР, курдів, гемшилів та членів їхніх сімей, виселених у період Великої Вітчизняної війни». Однак указ позбавляв кримських татар права на компенсацію втраченого при виселенні майна й закривав шлях до повер- нення на історичну Батьківщину. Тільки в листопаді 1989 р. Верховна Рада СРСР ухвалила декларацію про цілковиту політичну реабілітацію народів, підданих насильницькому переселенню, яка дозволила кримським татарам повертатися у Крим. 33-річна боротьба за повернення на Батьківщину нада- ла корінному народу Криму монолітної єдності й набула широкого розголосу як у СРСР, так і за його межами, у країнах Європи, Північної Америки. По суті, депортований народ перетворився в різних місцях свого поселення на згуртований народ-дисидент, який зробив вагомий внесок у розпад російсько- радянської імперії.