Питання, пов’язані з віднесенням доктрини до джерел права дедалі більше привертають увагу науковців та практиків. Останнім часом особливий інтерес викликають проблеми судової доктрини та її місця у правозастосовній діяльності, що зумовлено, зокрема, мінливістю процесуального законодавства та зміною ролі судової доктрини при застосуванні правових норм. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених різним аспектам правової доктрини, необхідно констатувати, що це питання залишається маловивченим. При цьому існуючі дослідження проводилися до прийняття нових процесуальних кодексів, а тому не ґрунтуються на оновленому процесуальному законодавстві. Як наслідок, невирішеними залишаються питання щодо визначення поняття судової доктрини у новій редакції Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), з’ясування змісту конструкції “з урахуванням висновків” Верховного Суду у контексті ст. 242 цього Кодексу тощо. Метою статті є з’ясування поняття судової доктрини в адміністративному процесі та її місця в системі джерел права, встановлення співвідношення судової доктрини з постановами Верховного Суду, визначення умов застосування судами ст. 242 КАС України, а також вироблення пропозицій щодо необхідності перегляду деяких висновків Верховного Суду України (далі – ВСУ) у конкретних справах. З’ясовано, що в адміністративному процесі під судовою доктриною розуміються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Їх не слід ототожнювати з казуальним тлумаченням права, що міститься у постановах Верховного Суду. Суди нижчих інстанцій повинні враховувати висновки Верховного Суду не буквально, а беручи до уваги їхню ієрархію в системі джерел права та конкретні обставини справи. Ці висновки не змінюють, не скасовують, а доповнюють існуюче правове поле, а тому суди не можуть їх застосовувати у разі невідповідності закону та принципу верховенства права. Нині виникає необхідність перегляду низки висновків ВСУ у конкретних справах, які сприймаються (іноді абсолютно необґрунтовано) судами як судові доктрини. Зокрема, справи щодо несумісності статусу фіктивного, нелегального підприємства з легальною підприємницькою діяльністю; про визнання неправомірним внесення недостовірних даних до інформаційних баз податківців і виключення відповідної інформації; щодо визначення легальної підприємницької діяльності та статусу первинних документів, підписант яких відмовляється від підпису; щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість; про необхідність сплати податку на землю власниками квартир у багатоквартирних будинках. При ухваленні рішень слід відрізняти казуальне тлумачення правових норм і постанови Верховного Суду від викладених у них висновків. Останні повинні застосовуватися судами не буквально, а з урахуванням конкретних обставин справи та ієрархії в системі джерел права.