Мета статті полягає у висвітленні та узагальненні культурницької і просвітницької діяльності православного духівництва й тісно пов’язаної з ним національної інтеліґенції Правобережної України у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., з’ясуванні їхньої ролі у збереженні та популяризації надбань української культури, стримуванні процесу російщення. Під час дослідження здійснювалося комплексне використання методів порівняння, логічного аналізу, синтезу та узагальнення.