Мета дослідження полягає у висвітленні практики цензурування творів М.Грушевського та В.Винниченка в радянській Україні. Методологія ґрунтується на принципах історизму, науковості, системності. Задля досягнення поставленої мети застосовано методи: історико-генетичний, проблемно-хронологічний, джерелознавчого аналізу, ретроспективний, аналітичний. Наукова новизна та висновки. Комплексно розглядається практика цензурування праць М.Грушевського й В.Винниченка, а також уводиться в науковий обіг ряд архівних джерел. Констатується, що твори згаданих авторів перебували під пильною увагою впродовж усього радянського періоду. Показано, що перші масштабні конфіскації органами цензури праць М.Грушевського було здійснено в 1920–1923 рр. у контексті контролю української літератури, що надходила з-за кордону. Зазначено, що художні твори В.Винниченка та студії М.Грушевського практично до кінця 1920-х рр. видавалися в УСРР і були ще відносно доступними в наукових бібліотеках. На етапі 1930-х рр. книжки В.Винниченка вилучали та знищували внаслідок стихійних бібліотечних «чисток». Установлено, що централізоване обмеження видань цих авторів розпочалося після Другої світової війни. Твори вилучалися у ході «чисток» бібліотечної і книготорговельної мереж республіки, включно з букіністичним ринком. У другій половині 1940-х рр. усі книги М.Грушевського та В.Винниченка було тотально заборонено, їх передали на зберігання в бібліотечні спецфонди. Основним арґументом стала належність авторів до «буржуазно-націоналістичного табору». Заборонялося посилатися на праці М.Грушевського та включати їх до бібліографічних і довідково-енциклопедичних видань (виняток становили посилання, зроблені з метою «розвінчання ідейно-ворожої сутності»). У результаті студії вченого випали з наукового обігу, оскільки обмежувалися до кінця 1970-х рр., зокрема на підставі усних розпоряджень контролюючих органів. Констатовано, що твори В.Винниченка перебували у спецфондах майже до кінця існування інститутів радянської цензури.