Мета статті полягає у з’ясуванні форм і засобів формування позитивного образу України як незалежної держави та інструментарію публічної й культурної дипломатії. Методологія дослідження спирається на принципи науковості, історизму, системності. Для виявлення та класифікації джерел, повноти й достовірності викладених у них фактів застосовано методи джерелознавчої критики; для дослідження інструментарію української дипломатії у сфері формування уявлень зарубіжних суспільств про українців, їхню історію та культуру – метод імагології. Наукова новизна результатів дослідження полягає в реконструкції витоків інституціалізації публічної та культурної дипломатії в діяльності дипломатичної служби, формування інструментарію пропаґанди української ідеї, застосування засобів мистецтва для створення позитивного уявлення зарубіжного суспільства про Україну. Висновки. Із метою поширення у світі інформації про Україну і протидії антиукраїнській пропаґанді було сформовано інституційну структуру, яка охоплювала відповідні підрозділи у МЗС, інформаційні бюро, прес-бюро диппредставництв. Особливість реалізації завдань української дипломатії у сфері досягнення присутності в інформаційному полі країн світу полягала в державному фінансуванні та міжвідомчій взаємодії й координації діяльності з урядами, громадськістю, українською еміґрацією. З цією метою було апробовано такі інструменти, як публікації/інтерв’ю послів у зарубіжній пресі, друк періодичних бюлетенів та серійних видань про Україну, проведення курсів вивчення української мови, науково-популярних лекторіїв, книжкових виставок, виявлення зарубіжної україніки, організація виступів мистецьких колективів та зйомок кінофільмів.