Анотація. Мета дослідження – розглянути висвяту у Царгороді у середині 1470-х рр. ченця Спиридона на київського митрополита у ситуації, яка склалася в Київській митрополії після Флорентійської унії 1439 р., із залученням свідчень «Послання Мисаїла» 1476 р. про конфесійні настрої й акції русько-литовської церковної і світської еліти. Методологія. Застосовано історіографічний та джерельний аналіз для виявлення нових можливих прочитань біографічних даних про Спиридона. Наукова новизна. Запропоновано нове тлумачення місії Спиридона в Константинополі й, відповідно, осіб, які за нею стояли. Також скориговано датування втечі / звільнення його з ув’язнення в Литві. Висновки. Підсумовуючи наявні джерельні та літописні свідчення, зауважено про необґрунтованість датування поділу Київської митрополії 1448-м чи 1458-м роками. Дії всіх зацікавлених осіб указують на те, що навіть наприкінці 1460-х рр. вони мислили її неподільною і прагнули контролювати всю її територію. При цьому дії польсько-литовського монарха Казимира IV щодо митрополита Григорія Болгариновича свідчать про намагання усталити новий modus vivendi для підвладних йому русинів грецької віри, передбачаючи подвійну юрисдикційну підлеглість як Риму, так і Константинополю. Вибір Мисаїла на митрополичу кафедру на початку 1473 р. було зроблено насамперед з огляду на перспективність його визнання на контрольованих Москвою територіях. Відповідні уривки «Послання Мисаїла» 1476 р. свідчать про продовження політики подвійного співпричастя та її підтримку руською церковною і світською елітою. Під цим оглядом стає очевидною не лише причина посольства Спиридона до Царгорода, а й значення літописних звісток про вдачу посланця та здобуття митрополичого сану підкупом.