Основним принципом оперативного лікування переломів та пошкоджень кісток опорно-рухового апарату є репозиція відламків з їх подальшою фіксацією різноманітними штучними конструкціями до консолідації перелому. На цей процес впливає суттєва кількість факторів, як загальних (вік хворого, наявність супутніх захворювань, порушення метаболізму, прийом лікарських засобів тощо) так і локальних. Суттєве значення мають механічні фактори: досконалість конструкції фіксуючого засобу, його матеріал, їх взаємодія із організмом хворого тощо. Традиційно вважається, що для потреб остеосинтезу кісток слід використовувати найбільш міцні конструкційні матеріали, оскільки внаслідок дії навантаження часто відмічаються такі явища, як міграція елементів фіксуючої конструкції, їх злам, вторинне зміщення, незрощення перелому. Сюди ж слід віднести також явища метаболізму, біологічну сумісність матеріалів елементів фіксуючої системи.