У статті досліджено позамовні й позамовознавчі умови, у яких виформувалася національна ідентичність української лексикографії першої половини ХХ ст., зокрема розглянуто діяльність Комісії для складання Словника живої української мови через призму справи Спілки визволення України, через особистості авторів "Російсько-українського словника" (1924-1933) як учасників процесу, а саме С. О. Єфремова.