Метою статті є встановлення співвідношення невизначених і визначених формулювань у тексті КК України та обґрунтування того, які з них доцільно використовувати у ньому. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: 1) охарактеризувати основні проблеми встановлення співвідношення між визначеним і невизначеним у тексті нормативно-правових актів у наукових підходах, зокрема й зарубіжної правової доктрини, а також у практиці Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ); 2) виокремити об’єктивні та суб’єктивні причини існування невизна чених формулювань у тексті КК України, навести конкретні приклади невизна ченого контенту у чинному КК України; 3) дослідити можливість існування невизначеного контенту у тексті КК України.