Досліджується генеза концептів «Схід – Захід» як формули просторових і цивілізаційних уявлень в українській історіографії. Простежено еволюцію поглядів істориків на місце України у змістонаповненні цієї дихотомічної опозиції. З’ясовано співвідношення понять «Захід» та «Європа», «Схід» та «Азія» в українській і зарубіжній історичній думці. Проаналізовано їх змістове наповнення в історичних текстах. Розглянуто альтернативні інтерпретації просторових образів в українській гуманітарній науці та їх історичну генезу в текстах українських учених різних часових періодів. Запропоновано змістову характеристику основних цивілізаційних образів в українській геополітичній думці. Виявлено домінантні впливи європоцентризму на цивілізаційно-просторові уявлення українських істориків. Окреслено український варіант орієнталізму як специфічного способу сприйняття та описування Сходу. Акцентовано увагу на довготривалій традиції української історичної думки «вписування» України в образи «Сходу» чи «Заходу», оскільки ці поняття сприймались українськими істориками здебільшого як цілісні й однорідні просторові та цивілізаційні утворення. Простежено, що до початку ХХ ст. історики ототожнювали Україну переважно з одним із цих образів. Починаючи з 1920-х рр. поширення набуває напівабстрактна формула «Україна між Сходом і Заходом», яка залишається популярною й до сьогодні. Підсумовано, що в останнє десятиліття актуалізуються спроби деконструкції понять «Схід» і «Захід» – замість традиційної опозиції цих концептів деякі фахівці пропонують альтернативні цивілізаційні карти, в які «вписано» Україну та її історичне минуле. Відзначено тенденцію то трактування концептів «Схід» і «Захід» як «уявлюваних спільнот», «винайдених» інтелектуалами на певних історичних етапах. Перспективною теоретичною проблемою окреслено актуалізацію питання стосовно реальності (нереальності) таких просторово-цивілізаційних утворень, як «Схід» чи «Захід».