Метою статті є аналіз сформованих у доктрині права підходів до розуміння форм влаштування дитини, позбавленої батьківського піклування, на виховання, а також викладення власного бачення подолання сирітства в Україні, шляхом запровадження як легалізованих на рівні закону сімейних форм влаштування таких дітей, а вони є пріоритетними порівняно з інтернатними формами, так і не пойменованих сімейних форм виховання.