У статті окреслено сутність прози Івана Франка як психобуттевого та соціокультурного феномена, що витворювався впродовж тривалого часу шляхом взаємодії багатьох чинників духовного життя письменника: невтомною працьовитістю, прагнення бути високоосвіченою людиною й своєю діяльністю охопити якомога ширше коло людських інтересів, постійним відточуванням літературного сміку тощо.