Прогресивний розвиток законодавчої регламентації з метою вирішення цивільних справ на основі вільного волевиявлення сторін є одним із найбільш ефективних способів удосконалення цивільного судочинства. Норми процесуального закону часто мають узагальнений характер, що звужує можливості для вирішення унікальних питань, які виникають під час судового розгляду. Недоліки процесуального законодавства можуть бути компенсовані завдяки укладенню сторонами угод між ними про процес (процесуальних договорів), побудованих на основ них засадах договірного права (насамперед принципі свободи договору), проте спрямованих на врегулювання процесуальних правовідносин. Мета статті полягає у дослідженні підходів до визначення поняття “процесуальний договір” та аналізі основних характеристик процесуальних договорів.