Розглядаються певні аспекти біографії доктора історичних наук М.Ткаченка, фахівця з історичної географії, історіографа й шевченкознавця, вихованця На- уково-дослідної кафедри історії України ВУАН, що дають уявлення про його творчий внесок у справу системного вивчення минулого населених пунктів. Базуючись як на опублікованих джерелах, так і на архівному матеріалі, позна- чено етапи фахового зростання М.Ткаченка. Реалії доби тоталітаризму відбилися й на його кар’єрі: безпідставні арешти та ув’язнення як «контрреволюціонера», звільнення з системи ВУАН як «грушев’янця», ліквідація очолюваної ним Археографічної комісії. У повоєнний період упереджене ставлення з боку директорів Інституту історії АН УРСР М.Петровського та О.Касименка унеможливило проведення М.Ткаченком наукової діяльності у цій установі. Численні праці дослідника, перші з яких було опубліковано ще у середині 1920-х рр., свідчать про широке коло фахових інтересів, передусім у царинах історичної реґіоналістики та містознавства. Робиться висновок, що М.Ткаченко своїми працями, ідеями, які висував, стояв у витоків створення багатотомного видання з історії міст і сіл Української РСР. Але незважаючи на солідні напрацювання, знання джерельної бази, численні письмові звернення і пропозиції до інстанцій, відповідальних за розробку концепції й, у подальшому, створення 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР», намагання М.Ткаченка безпосередньо повноцінно реалізуватися у цьому проекті так і не було почуто та сприйнято.