У сучасній конституційній доктрині і практиці органів конституційної юрисдикції особливе значення надається поняттю людської гідності як основи ціннісного порядку. Однак воно, яке зараз сприймається як аксіома, є продуктом повоєнної епохи. Коли і за яких обставин поняття “гідність” набуло сучасного змісту в конституційному праві? Які фактори, міркування та обґрунтування призвели до появи цього терміна в конституційних текстах? Яким чином людська гідність набула такого особливого значення? Метою статті є дослідити виникнення і становлення конституційного поняття “людська гідність”, визначення його витоків і причин, що за досить короткий час призвели до визнання особливого конституційного значення людської гідності у повоєнному конституціоналізмі. Конституційне поняття людської гідності і, власне, сама ідея дигнитарного конституціоналізму зароджуються у 30-ті роки ХХ ст. у католицькій політичній думці. Парадокс полягає в тому, що його виникнення стало наслідком несприйняття і заперечення як ліберального доробку Великих революцій XVIII ст. у міжвоєнний період, так і екстремізму комуністичних і нацистських режимів. Хоча ідея людської гідності має тривалу історію в європейській релігійній думці, появою в конституційному тексті вона завдячує енцикліці Папи Пія ХІ “Divini Redemptoris”, в якій формулюється ідея соціальної справедливості, в основі якої стоїть вже не колектив чи громада, а особа. Така переорієнтація гідності в католицькій політичній доктрині з колективної кваліфікації (гідність родини, працівників) на індивідуальну (гідність людини, людська гідність) стала тим важливим інструментом, що проклав дорогу поняттю гідності людини до конституційної доктрини і практики, а саме сприяв появі цього терміна в преамбулі Конституції Ірландії 1937 р. Авторитет Святого Престолу пояснює, чому ідеї свободи і людської гідності також були проголошені найвищими цінностями і священним благом у конституційних текстах таких авторитарних держав, як вішистська Франція і франкістська Іспанія, а також у конституціях Латинської Америки. Виникнення нового значення людської гідності в повоєнних конституціях континентальної Європи також засвідчує переосмислення самої ідеї представницької демократії, спробу запровадити надійні запобіжники проти мажоритарного фатуму демократії.