Свобода слова (свобода вираження поглядів – згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) є однією з передумов формування й існування демократичного суспільства, вона належить до загальнолюдських “цінностей першорядного значення”, бо дозволяє не тільки вільно висловлювати власні погляди, а й розкрити потенціал особистості. Крім того, вона вважається (і це невипадково й виправдано) одним із головних і безумовних досягнень політичної реформи, що проводиться в Україні. Гарантування свободи, зокрема і слова, яка за політичним змістом має вищу природню нормативність, є, з одного боку, найважливішим надбанням органічної конституції, а з другого – головною функцією конституції як правового джерела, що відображає інтереси громадянського суспільства і відповідає їм. Увагу акцентовано на тому, що існує багато видів і способів надання та закріплення у сучасних конституціях правових гарантій свободи. Однак основними прийнято вважати такі: проголошення свободи як мети держави чи вищої соціальної цінності; закріплення її як правової категорії; утвердження як принципу конституційного ладу; передбачення процесуальних інструментів захисту й охорони свободи та ін. З огляду на сказане, можемо констатувати, що саме завдяки гарантуванню державою свободи слова стають можливими безперешкодне її здійснення, охорона від можливих протиправних посягань і захист від незаконних порушень. Водночас реальна свобода слова сприяє формуванню демократичного громадянського суспільства, створює умови для його збереження й зміцнення. Отже, слід пам'ятати, що недостатньо лише декларування права на свободу думки й слова, важливе також встановлення певних гарантій їхньої реалізації, тобто закріплення певних умов і засобів, що забезпечують існування свободи слова й інформації в демократичному суспільстві. Метою статті є аналіз різних наукових підходів до змісту правових гарантій, доведення обґрунтованості розуміння конституційних гарантій свободи слова як основоположного принципу життєдіяльності українського суспільства, засно ваного на безперечному визнанні демократії, прав і свобод людини й громадянина. Встановлено, що в Україні робляться спроби знайти законодавче й практичне вирішення проблем, пов'язаних із гарантуванням таких прав людини і громадянина, як право на: вільне вираження своїх думок і переконань, свободу слова, свободу інформації. Позитивні зміни, які відбулися у суспільній свідомості громадян, свідчать про те, що гарантована законом свобода слова культивує самостійне громадянське мислення й почуття соціальної відповідальності в окремого індивіда. Автором зроблено висновок про те, що громадяни України починають не тільки сприймати невід'ємне право людини на свободу слова як вищу соціальну цінність, а й усвідомлювати, що активна й свідома участь у суспільно-політичному житті можлива лише там, де право громадянина на вільне вираження своїх думок і переконань гарантовані законом.