Стаття є продовженням авторських студій стосовно ролі князів Радзивіллів у вітчизняній історії. Географія дослідження не обмежується Волинню, де були зосереджені українські маєтності роду. Перебуваючи на керівних посадах і маючи неабиякий економічний та політичний потенціал, Радзивілли подеколи домінували у житті не тільки Литви, а й усієї Речі Посполитої. Саме тому від рубежу XVІ–XVІІ ст. до них апелювали очільники православної церкви, вимушені шукати потужних союзників у боротьбі за свої права. У публікації розглядається як роль Радзивіллів у захисті православ’я, так і менш знані культурно-освітні контакти між верхівкою православного духівництва й лідерами річпосполитської протестантської спільноти – братами Янушем і Криштофом ІІ Радзивіллами. Ідеться і про контроверсійну постать Криштофового сина – Януша Радзивілла. Гіпотетичний автор шкіців, зроблених у Києві 1651 р., він увічнив свою київську кампанію пам’ятною медаллю, що є джерелом до історії місцевої геральдики, і в малюнках Абрагама ван Вестерфельда. Аналізуючи знахідки останніх десятиліть, які розширюють наші знання про творчість цього голландського митця, авторка вказує на помилковість традиційних уявлень про нього як про постійного супутника та «хронікера» князя, котрий виконував усі свої замальовки з натури. Значну увагу приділено розвитку Олицького замкового комплексу. Розглянуто також джерелознавчі аспекти окресленої проблематики. Зроблено огляд низки новітніх видань, присвячених Радзивіллам.