Стрімкий розвиток інформаційних технологій загострює проблему впорядкування відносин, які при цьому виникають. Таке впорядкування можливе за допомогою самих технологій або правового регулювання. Обрання другого з указаних шляхів зумовлює актуальність дослідження категорії “ІТ-право”. Метою статті є викладення власного бачення оптимальної методологічної основи пошуку й обґрунтування парадигми “ІТ-право”. У статті доведено, що спроби кваліфікувати комплексне правове регулювання відносин інформаційного суспільства як сукупності норм – нової галузі права, некоректні, оскільки, з позицій нормативістського праворозуміння, ІТ-права, Інтернет-права, інформаційного права тощо як галузей права не існує. Натомість пропонується розглядати ІТ-право як концепт – сукупність уявлень, понять, знань, асоціацій, що виникають у зв’язку з правовим впорядкуванням суспільних відносин, пов’язаних зі створенням і використанням інформаційних технологій. Таким чином, оптимальною методологічною основою визначення сутності ІТ-права є розгляд його як концепту, що має певне “нормативне наповнення”. Такий підхід позбавляє необхідності оцінювати ІТ-право як систему правових норм, що утворюють галузь права, відповідні правові інститути тощо. При цьому доцільним убачається розуміння концепту “ІТ-право” у широкому, вузькому та спеціальному значеннях із відповідним структуруванням.