Мета статті – визначити позиції епістемології психології – формулюється на підґрунті ідей Г.О. Балла, тоді як ідеї В.А. Роменця стають засобом її досягнення. Констатується, що досліджуване епістемологією відношення “суб’єкт-об’єкт” у психології становить відношення “суб’єкт-суб’єкт”. Психологія потрапляє у коло пізнання, очевидно тоді, коли вирішує проблему людини, й у такий спосіб виходить за межі епістемології. Досліджується логіка психологічного пізнання у її відмінній від природознавства формі; з огляду на зміст категорії практики у мисленні психологів виокремлюються етапи цього процесу; стверджується, що проблема людини потребує мислення цією категорією, збагаченою ідеєю безпосередньої присутності людини у бутті й у пізнанні. Окреслюється місце психології серед інших наук та призначення її як анропологічної дисципліни широкими міждисциплінарними зв’язками. Формулюються позиції епістемології психології, покликаної слугувати пізнанню людини.