У статті в історико-аналітичному ракурсі подається розрізнення та висвітлюються понятійно-категорійні й психофеноменальні особливості постання і розвитку трьох головних течій поступу психологічної науки за останніх півтора століття, а саме природничо-наукової, психоаналітичної і гуманістичної. Аргументуються обмежені пояснювальні можливості перших двох у їх різних розгалуженнях, й натомість окреслюються евристичні можливості та перспективи розвитку третьої течії як найбільш людиноцентричної й обнадійливої, зважаючи на ризики техногенної цивілізації і домінування глобальних масштабів людського споживання над процесами природозбережливого продукування й суспільствотворення.