Проведено аналіз післялапласівського детермінізму, що дозволяє побачити концепт наукової раціональності у його становленні та окреслити його проблемний статус в постнекласичному контексті науки. Встановлено, що розвиток ймовірнісного стилю мислення сприяє рефлексії комунікативних та коеволюційних аспектів раціональності. Виявляючи цю тенденцію в загальному контексті тематики наукових парадигм, автор позначає раціональну стратегію асиміляції випадковості та цілепокладання в сучасній науковій методології.